Історія коледжу

ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ

     Харківський державний політехнічний коледж, ХДПК. Чотири навчальних корпуси загальною площею більш, ніж 10 тис.м2, гуртожиток, сучасне устаткування в лабораторіях і обчислювальних центрах, просторі аудиторії і бібліотека, зібрання якої нараховує близько 70 тис. томів. Підготовка студентів за п’ятьма спеціальностями по десяти спеціалізаціям денної форми навчання. Близько 700 студентів денного відділення. Педагогічний колектив, що складається з 70-ти викладачів, майже третина з яких мають вищу кваліфікаційну категорію.
     Комплекс “Трансбуделектро”, створений на базі коледжу, до складу якого входять школи, ПТУ, вищі навчальні заклади різного рівня акредитації і виробничі підприємства міста і області. Це сьогоднішній день одного з найстарших навчальних закладів Харкова і України, передісторія створення якого починалася більш, ніж 148 років тому, на початку 70-х років ХІХ століття.


    З кінця 60-х років ХІХ століття Харків стає одним з найбільших залізничних вузлів Російської імперії. У зв’язку з цим в регіоні виникає необхідність у кваліфікованих фахівцях залізничного профілю. Одночасно з розвитком залізничного транспорту особливо гостро стала виявлятися нестача техніків середньої і нижчої кваліфікації (машиністів, помічників машиністів, шляхових майстрів, телеграфістів, техніків по рухомому складу, десятників, доглядачів, землемірів, креслярів, рахівників, майстрів, підмайстрів і т.п.) , завжди більш численних, ніж інженерні кадри. Для їх підготовки в 1870 році при станції Курсько-Харківсько-Азовської залізниці в місті Харкові за наказом голови правління дороги Полякова була відкрита Залізнична технічна школа, яка у 1870 – 1871 навчальному році почала навчання приватно, не чекаючи офіційного відкриття, у двох підготовчих класах по програмі двокласного початкового училища. До занять приступили 55 осіб.
     Тільки 1 вересня 1874 року в навчальному закладі був відкритий 1-й спеціальний клас, до цього тут фактично тільки велася підготовка учнів до вступу в технічні училища, однак, оскільки в закладі крім загальноосвітніх дисциплін викладали ще й ремесла, він мав статус технічної школи. На чолі Залізничної технічної школи був поставлений інженер Янчевський у посаді інспектора, він очолював школу з 1870 по 1877 роки.
       У 1875 році ця школа була перетворена в Харківське  технічне залізничне училище (ХТЗУ) і був затверджений його статут. З 1880 року ХТЗУ мало у своєму складі тільки спеціальні класи і перетворилося в техучилище нормального типу.
    До 1878 року навчальний заклад не мав власної будівлі і був змушений проводити навчання ремеслам у майстернях Курсько-Харківсько-Азовської залізниці, а класні заняття вести спочатку в залізничних казармах, а потім – у 4 пристанційних житлових будинках.     Протягом 1877 – 1880 років для ХТЗУ на станційній площі по вулиці Олександрівській (у даний час вулиця Конарєва) на земельній ділянці в 947,33 кв. сажені, виділеній училищу Правлінням дороги, були побудовані дві кам’яні будівлі – навчальний корпус і навчальні майстерні. Утримувалося училище як на кошти приватних осіб і товариств, так і за рахунок оплати за навчання, яка вносилася основною масою учнів.
     У 1891 році Курсько-Харківсько-Азовська залізниця перейшла в державну власність, у зв’язку з чим ХТЗУ перейшло в тому ж році на державний кошт по МШС (рос. МПС) і стало іменуватися ХТЗУ ПЗ МШС.
     З 1877 по 1883 роки ХТЗУ в посаді начальника училища (за іншими відомостями – завідувача училищем) очолював лікар Моровський, з 1883 по 1888 роки – інженер Петронін, з 1888 по 1908 чи 1910 роки (за іншими відомостями – по 1897 рік) – кандидат математичних наук Д. М. Федоровський *, С 1908 по 1920 роки (за іншими відомостями – з 1898 року) – інженер П. В. Тіханов .
    Усього за 47 років існування ХТЗУ (в період з 1870 по 1917 роки) воно випустило близько 1000 фахівців. Найвидатнішим випускником цього періоду, безумовно, є Степан Васильович Гризодубов (випускник 1904 року), один з перших російських авіаконструкторів і льотчиків.
    Після Жовтневої революції в 1917 році Харьківське технічне залізничне училище було перетворено в середню професійно – технічну школу під найменуванням ,,Харьковское средне залізничне технічне училище” (за іншими відомостями – Харьківське средне-технічене училище НКШС). У 1920 році це училище було реорганізовано в Харьківський технікум механічної специальності НКШС (ХТМС НКПС), його начальником стає інженер І. Дирда, що очолює технікум з 1920 по 1925 рік. З 1925 по 1929 рік (за іншими відомостями – по 1930 рік) посаду директора ХТМС займає викладач І. А. Беседовський . У 1929 році розпорядженням Наркомату шляхів сполучення (НКШС, рос. НКПС) ХТМС і ще два інших технікуми – експлуатаційний технікум, який існував з 1920 року, розміщений по Свердловському провулку і вечірній технікум механічної спеціальності, який існував з 1925 року, розміщений у приміщенні ХТМС – були реорганізовані в один навчальний заклад,, Харьковский объединённый техникум шляхів сполучення НКПС “(ОТШС). Начальником ОТШС був призначений колишній начальник ХТМС І. А. Беседовський .     За 10 років існування (1920 – 1931 роки) ХТМС і ОТШС випустили більш ніж 300 фахівців. У 1930 році в Харкові наказом НКПС від 08.07.1930 р. був організований залізничний ВНЗ (рос. ВУЗ) широкого профілю – Транспортно – тяговый институт (у даний час ХарДАЗТ – “Харківська державна академія залізничного транспорту”, що носила донедавна назву “Харьківський інститут інженерів транспорта”, ХІІТ). Його організація проводилась головним чином на матеріально-технічній і педагогічній базі ОТШС: частина устаткування, студенти старших курсів механічного відділення і найбільш кваліфіковані викладачі технікуму були передані новому ВНЗ.     На базі устаткування, що залишилося, і будівель наказом № 285 по Південній залізниці від 30.06.1931р. був відкритий Харьковский железнодорожный учебный комбинат ПЗ НКПС, до складу якого увійшли всі харківські технікуми залізничного напрямку підготовки, Центральні курси підготовки і підвищення кваліфікації та Інженерно-технічні курси. Ядро педколектива Учкомбіната склали викладачі, що залишилися в ОТШС, у ньому продовжили навчання студенти, що не перейшли в Транспортно-тяговый институт і інші навчальні заклади, а також студенти інших технікумів, що ввійшли до складу Учкомбіната. Директором Учбового комбината ПЗ був тим же наказом по ПЗ призначений викладач В. П. Аушев (за іншими відомостями він був призначений директором ОТШС ще в 1930 році). В. П. Аушев  займав цю посаду до кінця 1931 року.     Харківський учкомбінат був одним із самих великих учкомбінатів НКШС того часу за масштабом підготовки фахівців і самим повним у відношенні кількості спеціальностей, за якими проводилося навчання. Так, одночасно навчалося 28 – 30 груп, а загальна кількість учнів по комбінату доходила до 900. У зв’язку з цим у 1930 – 1932 роках був капітально перебудований і розширений навчальний корпус комбінату, розташований по вул. Червоноармійській, 3 (двоповерховий будинок був перебудований у чотириповерховий), на території було побудовано нову будівлю їдальні і навчальних майстерень, а старе приміщення майстерень передане під лабораторний корпус. Отримані були і нові приміщення під гуртожиток на вул. Червоноармійській, 10 і на платформі Карачёвка у передмісті Харкова. У 1932 році директором учкомбіната стає викладач Г. Я. Маслов , який працював у цій посаді до 1933 року, його заміняє інженер Бухін, який займав посаду з 1933 по 1934 рік. У 1934 році в посаді директора учкомбінатом керує викладач В. П. Зембицький . У 1934 році істотно змінилася внутрішня структура Харківського учкомбіната: у ньому були залишені тільки спеціальності, що базуються на електротехнічній основі викладання – зв’язок і СЦБ (сигналізація, централізація і блокування). Крім цього, з його складу був виведений курсовий сектор, надалі робота курсів по перепідготовці кадрів відновлялася лише епізодично.     Після реорганізації навчальний заклад одержав і нову назву – Харківський електротехнікум НКШС (ХЕТ). За даними 1939 – 1940 навчального року ХЕТ мав у своєму складі 28 викладачів і 20 навчальних груп із загальною кількістю учнів 548 чоловік. З 1934 по 1935 рік технікум очолював у посаді директора викладач Г. В. Чудновський, з 1935 по 1937 рік – інженер Г. М. Збарський, а з 1937 по 1944 рік – знову Г. В. Чудновський.     З 1938 року в технікумі вперше почало працювати заочне відділення з контингентом у 48 чоловік. Як один із кращих технікумів на Україні, ХЕТ був у методичному відношенні опорним технікумом у м. Харкові до 1941 року.     З початком Другої світової війни частина учнів і викладачів ХЕТа були призвані або пішли добровольцями в діючу армію. Восени 1941 року після одержання наказу Наркома Шляхів Сполучення про евакуацію ХЕТ був  евакуйований на станцію Тайга Томської залізниці. При проїзді технікуму через Новосибірськ був отриманий наказ ГУУЗа (Главного управління учбових закладів) МШС, що знаходився тут в евакуації, здати навчальне устаткування і передати частину учнів Томському експлуатаційному електротехнікуму. Після прибуття на станцію Тайга на базі технічної школи машиністів і педколектива ХЕТа був згідно з тим же наказом організований Харківський технікум паровозного господарства, що оголосив набір учнів і з лютого 1942 року почав свою діяльність.     За час перебування в евакуації технікум зміг стати нормально функціонуючим навчальним закладом, мав усі 4 курси з загальною кількістю учнів до 400 осібі дав один випуск у кількості 32 особи. Після звільнення Харкова був отриманий наказ НКШС про реевакуацію технікуму. На початку вересня 1943 року технікум повернувся в Харків. У зв’язку з тим, що основний навчальний корпус по вул. Червоноармійській, 3 був цілком зруйнований, технікуму був виділений чотириповерховий будинок по вул. Дмитрівській, 26, що вимагав капітального ремонту (до революції – дохідний будинок, будівля еклектичної архітектури спорудження 1904 року, архітектор Ф. А. Кондратьев). За порівняно короткий час були проведені відновний ремонт лівого флангу нового головного навчального корпуса по вул. Дмитріївській, 26, цілком відремонтовані будівлі на вул. Гончарівській і у Свердловському провулку, частково обладнані кабінети і лабораторії, організовано набір учнів на 1-й і 2-й курси та укомплектовано педколектив. 1 вересня 1944 року технікум почав 1944 – 1945 навчальний рік. Наказом від 8 березня 1945 року № 124 Комісії ВКВШ Харківський технікум став опорним у місті Харкові. Через кілька років він передав цю роль Харківському будівельному технікуму, а сам став до 1954 року опорним технікумом галузевого типу (серед технікумів ПЗ).     Після повернення з евакуації навчальний заклад, що носив назву Харківський технікум паровозного господарства, переключився на підготовку фахівців зі своїх колишніх спеціальностей – СЦБ і зв’язку. У 1947 – 1948 роках йому був доданий ряд економічних спеціальностей, у 1944 році йому було надано назву Харківський технікум залізничного транспорта НКШС “(ХТЗТ НКШС, з 1946 року – ХТЗТ МШС ). У 1952 році економічні спеціальності були передані знову створеному 2-му Харківському технікуму МШС, а сам він став проводити підготовку по спеціальностях “Провідний зв’язок на залізничному транспорті”,”Автоматика і телемеханіка на залізничному транспорті” і “Енергопостачання і енергетичне господарство”. З 1952 року технікум одержав назву “Харківський електромеханічний технікум МШС “(ХЕМТ). У 1944 році Г. В. Чудновського  на посаді директора технікуму змінив інженер Травкін, який працював у цій посаді до 1946 року. В наступні роки посаду директора займали інженер Шкляр – 1946 рік, інженер Анурєєв – з 1946 по 1947 роки , інженер А. А. Аракчєєв  – з 1948 по 1950 роки.     З 1951 по 1971 рік посаду директора технікуму займав інженер – зв’язківець Веніамін Олександрович Чунарьов. У 1954 році було організоване Міністерство транспортного будівництва, у ведення якого і був переданий ХЕМТ. Технікум став проводити підготовку кадрів за тими ж спеціальностям з будівельним ухилом і був перейменований у “Харківський електромеханічний технікум Міністерства транспортного будівництва СРСР “(ХЕМТТБ). В роки існування в СРСР совнархозної системи (1959 – 1964 роки) технікум був переданий Харківському Совнархозу, а в 1964 році повернутий у ведення Мінтрансбуду СРСР. До 1950 року був цілком відремонтований навчальний корпус по вул. Дмитріївській, 26, створений лабораторний корпус у будинку на Свердловському провулку, 1, введено в дію старий гуртожиток по вул. Гончарівській, 13 і отримано новий гуртожиток по вул. Каширській, 12.    У зв’язку з нестачею навчальних площ навчальні майстерні і їдальня технікуму були розміщені в підвальному приміщенні головного корпуса по вул. Дмитріївській, 26. У 1950 році (по іншим даним – фактично в 1948 році, а офіційно – у 1952 році ) у технікумі для допомоги предметним комісіям був організований педагогічний (методичний) кабінет, що функціонує і в наш час. У 60-х роках ХХ століття поруч зі старим був побудований і обладнаний новий навчальний корпус на 700 учнівських місць (зданий в експлуатацію в 1968 році), перепланований і відремонтований старий навчальний корпус на 350 місць по вул. Дмитрівській, 26. Старий і новий корпуси в 1969 році  були з’єднані критим переходом і склали єдиний навчальний комплекс. Будинок по Свердловському провулку, 1, у якому розміщався лабораторний корпус, було цілком отримано в розпорядження технікуму і в ньому були обладнані навчальні майстерні.

Comments are closed.